РУБЧЕНКІВСЬКА ГіМНАЗІЯ ВОЛОДАРСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

Патріотизм у вчинках та літературній творчості сучасників

В історії нашого народу безліч прикладів жертовності та безмежної любові до своєї країни. Волелюбність українців описується у багатьох художніх творах, піснях, баладах, історичних розповідях.
Патріотизм у загальному визначенні – це любов до своєї Вітчизни. Проявом любові завжди є вчинки. На мою думку патріотизм починається з усвідомлення цінностей і готовності відстоювати та захищати їх. Це підтвердили тисячі людей на Майдані два роки тому і продовжують підтверджувати воїни-захисники на сході нашої держави.
Часточка історії закарбована на знамені, яке пройшло бойовий шлях разом з моїм чоловіком Андрієм Лінчаком, який був бійцем 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». На ньому - підписи учасників бойових дій, наших односельчан. Ці хлопці скупі у розповідях і це зрозуміло. Захист України кожен із них вважає за свій обов’язок.
Першими стали на захист нашої держави, відчули весь тягар і жахіття війни Паламарчук В’ячеслав та його брат Мосійчук Олег. Вибух снаряда обірвав життя Олега. Війна залишила незагоєну рану у душах мами і брата. Та попри біль втрати найріднішої людини, Олегові мама і брат чим можуть, тим допомагають воїнам.
У перших рядах був Криворучко Сергій. У ході бойових дій отримав тяжке поранення, та головне - живим повернувся до люблячої родини.
Перших поранених вивозив з-під обстрілів Кукла Василь. Рятував життя побратимам і швидкістю свого автомобіля, і прямими діями, в бойових умовах переймаючи досвід і знання військових медиків. Навчився навіть ставити крапельниці.
Уперше ризикували своїми юними життями Люмах Сергій і Тушинський Іван. Та,не зважаючи на свій юний вік, жоден із них не підвів товаришів, не зрадив.
Першими взяли на себе тягар воєнних буднів у складі медичної служби Кур’ян Микола, Черняєв Сергій, Черняєв Олександр та Ототюк Олексій. Вони вперше зіткнулися з усвідомленням масштабності і серйозності подій, уперше долали на той час ще неналагоджене забезпечення, вчилися виживати у надзвичайно важких умовах.
Невідомо чи зможе забути жахливі звірства сепаратистів Лінчак Андрій. Та й навряд чи можна забути вбиту дівчинку років восьми, єдина провина якої були жовто-блакитні бантики на кісках. Навряд чи забуде він і обстріл, після якого вважає, що в нього два дні народження. Можливо з часом спокійний сон і повернеться в його тепер мирне життя, та, на жаль, ця війна забрала у нього неоціненне – маму.
Ніхто і ніколи не чув скарг і нарікань від Гутківського Олександра з села Володимирівка. Забезпечували спокій у східному регіоні Шосталь Костянтин і Тропотяга Віталій. Продовжують мужньо відстоювати нашу територію і наші життя ще п’ятеро жителів нашого села: Буяшев Геннадій, Мельник Ігор, Чижик Ярослав, Шарієнко Володимир та Шкандевич Володимир. Поки що їх підписи відсутні на бойовому знамені. Чекаємо повернення своїх односельців, а потім передамо прапор у шкільний музей.
У силу своєї професії рятує життя наших воїнів Ототюк (Трохимчук) Таня. Тендітна, невеличка жіночка була операційною сестрою в зоні АТО, а тепер працює у Білоцерківському військовому госпіталі.
Патріотизм наших воїнів безсумнівний, а якраз найкращий спосіб виховання – це особистий приклад. Підростаючому поколінню нашого села є ким пишатися і кого наслідувати.
Та якщо воїни виборюють мир зі зброєю у руках, то поети і письменники працюють більше на інформаційному фронті, який, як показали реалії сьогодення, є не менш важливим.
Сотні небайдужих сердець зібралися на майдані Незалежності взимку 2013-2014 років. Цей період став перехідним у історії незалежності України.
Він назавжди змінив життя кожного українця. В історії нашої держави ці події залишаться під назвою Революція Гідності.
Саме ці події відображені у романі Андрія Кокотюхи «Вогняна зима».
Автор передає емоції, що вирували в душах конкретних людей. Це - і студенти, і бізнесмени, продавці косметики та «тітушки», бійці «Беркуту» та волонтери. Кожен сприймає Майдан по-своєму. Якщо вдуматися: що спільного між усіма цими людьми? Паспорт громадянина України і те, що за збігом обставин усі вони опинилися у вирі «вогняної» зими? Ні. Їх єднає межа «неповернення», адже ті, хто виживе, уже ніколи не будуть такими, як раніше.
Ще вчора кожен громадянин України мав своє життя, у якому, здавалося, не було місця для подвигу. Але прийшла вогняна зима 2013-2014-го і тисячі українців потрапили у вир Революції Гідності та на різні боки барикад. Успішний бізнесмен Стогов стає активістом Автомайдану. Продавчиня із косметичного магазину Алла тепер волонтерка. Студент на прізвисько Птаха виходить із віртуального світу і робить «коктейлі Молотова». Тітушка Сірий не має переконань, аби платили. А Олег, боєць «Беркуту», готовий карати «майданутих» навіть задарма… Ми бачимо Майдан їхніми очима. Бачимо – і затамовуємо подих. Бо тут усе справжнє – і життя, і кохання, і ненависть, і смерть. А ще - відчайдушна віра, що колись усе буде добре.
А ось так говорить про книгу український політик і державний діяч Юрій Луценко: «Писати про Майдан – неможливо. На Майдані треба бути.
Але Андрій Кокотюха може все. Він був на Майдані і написав про нього.
Написав так, як уміє лише він, без зайвого пафосу й пластикового спрощення. Майдан Кокотюхи – це не вожді на сцені, не політична боротьба, а люди, прості українці, які взяли на себе тягар і тактики, і стратегії цієї революції. У них щирі емоції, відверті слова, прямі дії.
Книжка пахне димом палаючих шин і обпікає вогнем очей, з її сторінок чути гуркіт бруківки й скажений ритм серцебиття.
«Вогняна зима» кипить пристрастями. Тут люблять, борються і страждають по-справжньому.
Тільки так зміг перемогти Майдан. Тільки так зможе народитися нова Україна».
Та, як кажуть, біда не приходить одна. Російські сепаратисти зазіхнули на територіальну цілісність України, посіяли ворожнечу між людьми.
Ніхто не думав, що прості хлібороби візьмуть до рук зброю і стануть солдатами, що цілком успішні бізнесмени, підприємці, пересічні українці забезпечуватимуть потреби військовослужбовців АТО, стануть волонтерами.
До збірки «Волонтери. Мобілізація добра» ввійшли вірші, оповідання, есе десяти відомих українських авторів: Сергія Жадана, Ірени Карпи, Макса Кіндрука, Галини Вдовиченко, Лариси Денисенко, Ірен Роздобудько, Катерини Бабкіної, Андрія Любки, Ірини Славінської, Гаськи Шиян… Ця книга змушує замислитися над феноменом волонтерства – події останніх років зіткнули з цим явищем упритул. Не марно ж кажуть, що у скрутні часи злий стає злішим, а добрий – добрішим. Війна – це завжди маркер. Маркер на ненависть і людяність. Бо є ті, хто сіє ворожнечу, і є ті, хто – любов. Ця книга про других. Кожен із нас може бути таким.
Герої книги – звичайні люди, які живуть поруч із нами, які іноді здаються справжніми атлантами, на чиїх плечах тримається наш світ, що похитнувся водномить. Ті, хто робить надзвичайне для бійців, поранених, сиріт, біженців, зранку до вечора шукаючи можливості для допомоги: збирає гроші на ліки, надає притулок тим, хто залишив рідні домівки, годує, напуває, зігріває… Це волонтери. Мирні воїни світла. Строкатий килим із віршів, есеїв, і щемливих оповідань найкращих українських авторів змусить задуматися над цим феноменальним явищем та, мабуть (хто знає), зважитися на власний крок.
Коли я вперше побачила книгу С.Талан «Оголений нерв» звернула увагу на зображення воїна і подумала, що книга про бойові дії на сході країни. Але тут також і не менш страшна війна в душах і стосунках близьких та знайомих роками людей. Думаючи про війну, уявляєш армію, але чомусь забувається, що армія складається з окремих солдатів, у яких є сім’ї, друзі, особиста точка зору.
В «Оголеному нерві» письменниця зробила спробу зрозуміти свою Батьківщину. На образах героїв роману показується відношення до подій в Україні цілого регіону. Мирне й спокійне життя, міцна родина, вірні друзі - усе, що здавалося непохитним, перевернулося догори дном. Війна роздирає навпіл усі зв’язки, і рідні люди, і вірні друзі стають ворогами… Кілька місяців 2014 року Сєвєродонецьк перебував під владою ополченців. Цей короткий проміжок часу став нездоланним для родини Насті Агафонової, чиї син і дочка опинилися по різні боки барикад.Так само розійдуться й шляхи друзів Геннадія, нерозлучних змалечку хлопців. Бо війна проходить і по родинах, і по душах… Кожен зробив свій вибір. Чи можливо здолати прірву, яку проклала між ними війна?
У романі є все, що, на щастя чи на жаль, є в житті: кохання і зрада, пристосуванство і щирість, вбивство і переродження душі. Саме під крижаним подихом війни проявляється суть.
Якщо Майдан був на наших очах, і він нам зрозуміліший, то Донбас сприймається у більшості як географічна точка, територія військових дій і біль втрати наших захисників. На перший погляд здається, що там немає патріотів. Прочитавши книгу розумієш помилковість своїх припущень. Взяти хоча би те, що прості люди вивішували на своїх будинках прапор нашої держави, за що мало не поплатилася життям.
Сама авторка так говорить про події, що спонукали її до написання цієї книги:
«Я почала писати цей роман, коли:
- Жила в окупації і щодня чула вибухи та автоматні черги.
- Коли вмить замовкли галасливі заводи, з вулиць зникли діти, проте в кожного дома з’явилися запаси води, свічок, крупів, цукру та солі, а документи і найнеобхідніше були завжди напоготові у валізі.
- Коли на рідну мову накладено табу, а за привітання «Слава Україні» отримують кулю в серце.
- Коли зняли українські прапори і замінили їх на чужі.
- Коли вулицями мого рідного міста на БТРах каталися чужинці з прапорами Росії, Чечні, самопроголошених ДНР, ЛНР і Новоросії.
- Коли відчувала себе беззахисною і безпорадною, бо на землі, яку полив своєю кров’ю мій рідний дід 1943 року, звільняючи її від загарбників, з’явилися чужинці й прийшло жахливе усвідомлення, що дідової перемоги вистачило на сімдесят із гаком років.
- Коли оголилися всі почуття і я осягнула, як щиро, до щему в серці люблю свою Україну, традиції народу, народні пісні, вбрання, звичаї, коли на собі відчула, що значить усе це втратити.
- Коли прийшло розуміння, наскільки мені дорогий двоколірний прапор, як його не вистачає (раніше не надавала цьому особливого значення) – і який огидний триколор.
- Коли слово «Росія» перестало асоціюватися з Лермонтовим та Пушкіним, натомість поєдналось з Бєсом, Мозговим, Бабаєм та іншою нечистю».
Щодо книги Сергія Лойко «Аеропорт», то можна сказати, що це 359 сторінок шоку. Сергій Лойко - кореспондент і фотограф Los Angeles Times. Висвітлював військові дії в Румунії, Таджикистані, Чечні, Афганістані, Грузії та Іраку. Ця книга не для вечірнього читання. Навряд чи можна запропонувати її учням, оскільки дуже яскраво зображені реалії війни. Ця книга викликає сльози та нестерпний біль. Події роману відображають частково Майдан, подекуди через об’єктив фотоапарату, подекуди через розповідь головного героя – журналіста, військового кореспондента.
Жахіття війни переплітаються з мирними буднями героїв. Війна постає у всій своїй безглуздості непотрібності. Жоден абзац цієї книги не залишає читача байдужим. Книга болюча, але іноді біль треба пережити, щоб оцінити життя.
Аеропорт – це не хроніка, не розслідування, не літопис. Це художній вимисел, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки й не стільки про війну, він - і про любов, зраду, пристрасть, ненависть, лють, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя.
Дія роману починається в аеропорту і розгортається по хвилинах на протязі п’яти останніх днів більше ніж 240-денної облоги.
У цьому аеропорту, майже повністю зруйнованому, підлі і жорстокі вороги стикаються з тим, чого не чекали і у що не можуть повірити. З кіборгами. Вороги самі так назвали захисників аеропорту за їх нелюдську живучість та впертість приречених.
Разом із кіборгами в аеропорту знаходиться американський фотограф, який з багатьох причин переживає цю війну як особисту драму. Його очима, наче в калейдоскопі, у перервах між боями в аеропорту читач також побачить всю історію цієї жорстокої війни. Ось один епізод:
«Поле было так изрыто следами боев, разрывами мин и снарядов, что Калюжный, когда остановились, стал растерянно оглядываться по сторонам.
- Это где-то здесь, - сказал он, наконец, неуверенным голосом. – Жалко, что подбитые танки увезли.
Наталья Сергеевна впервые посмотрела на него. Она всем сердцем завидовала Калюжному. Ее сын умирал у того на руках.
«Если бы я была рядом, я бы спасла его», - подумала она, опустившись на колени на мерзлую грязь. Почему мать не может с сыном поехать на войну? Она бы спасла его. Она бы прижала его к себе. Она бы согрела его своим теплом.
Мать стояла на коленях посреди вмерзшей в грязь войны и звала своего единственного мальчика, свою кровинушку, раскачиваясь в такт беззвучной шуточной колыбельной, которую он любил слушать в детстве.
Неподалеку раздалась пулеметная очередь. Непонятно, кто стрелял и по кому. Все-таки линия фронта.
Калюжный бросился на нее, закрыв своим большим телом. Стрельба прекратилась так же неожиданно, как и началась. Когда Калюжный, продолжая прижимать Наталью Сергеевну рукой к земле, приподнял голову и попытался определить, откуда стреляли, раздалась вторая очередь, и ему показалось, что было слышно, как над головой свистят пули.
Они оба вжались в стылую землю и так лежали, обнявшись, несколько долгих минут. Русская мать и украинский солдат. На поле, где другой украинский солдат убил русского, ее сына, который сам пришел сюда убивать.
- Зачем? За что?..»
Ситуація, яка склалася на Донбасі подібна до рани, до оголеного нерва, коли навіть необережний дотик завдає невимовного болю. Мені хочеться, щоб розповіді, спогади, поезії, вистраждані на Майдані та в АТО пройшли крізь ваші серця і ви зрозуміли, в який буремний час ми живемо. Сьогодні твориться історія, учасниками якої є ми самі. І від кожного з нас залежить доля Батьківщини. Від нас залежить, чи Україна і надалі буде незалежною державою, чи під владою Росії. Любіть рідну землю, будьте готовими до її захисту.
Миру вам усім і нашій Україні!

Література:
1. Волонтери. Мобілізація добра: збірка / укл. і передм. І.Карпи. – Харків: К К «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 256 с.
2. Кокотюха А. Вогняна зима: роман /Андрій Кокотюха; передм. Ю.Луценка. – Харків: КК «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. - 352с.
3. Лойко С. Аеропорт. – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2015. – 360 с.
4. Талан С. Оголений нерв: роман / Світлана Талан; передм. О.Хвостової. – Харків: КК «Клуб Сімейного Дозвілля»,2015. - 544с.
Ці книги ви можете отримати у користування у Володарській центральній районній бібліотеці, Рубченківській бібліотеці-філії № 25.

Матеріал підготувала:
завідуюча Рубченківською бібліотекою-філією Н.Лінчак., випускниця Рубченківської школи.